Вибір професії. Міфи та реальність

Минуло вже сто років з тієї події, яка багато в чому визначила розвиток сучасної проф­орієнтації. 1908 року американський вчений Ф. Парсонс запропонував на перший погляд логічну модель професійного вибору. На його думку, достатньо «вирахувати» людину за допомогою «хитрих» тестів, дізнатися про вимоги кожної професії, а потім організувати зустріч людини з професією, яка «підходить». І тоді всім буде добре... Якби ж все було так просто.

Багато з відомих людей відмічали роль випадковості у виборі життєвого шляху. Наприклад, видатний окуліст В.П. Філатов міг стати прекрасним художником, а професію лікаря обрав тому, що вона здалася йому більш корисною для людей. Існують факти, які свідчать про роль сильних емоційних переживань, що виникають у деяких людей при найперших зустрічах з певними об'єктами та видами діяльності, і які здатні визначити вибір життєвого шляху людини. Наприклад, перша зустріч з математикою Софії Ковалевської відбулася у розмовах з дядьком. Вона писала про те, наскільки притягували її розповіді дядька про квадратуру кола, про асимптоти, до яких крива постійно наближається, так ніколи і не досягає. Смисл цих понять маленька дівчинка зрозуміти не могла, але вони заворожували її.

20—30 років тому, все, що було пов'язане з професією, в набагато більшій мірі, аніж зараз, описувалося професіограмами — характеристиками видів професійної діяльності, які створені за певною схемою, для вирішення завдань. Сьогодні можна лише приблизно визначити, де починається і закінчується професія. Спеціальність не прив'язує людину до певної професії. Крім того, за статистикою 80% людей працюють не за спеціальністю, яка вказана в дипломі. Високий відсоток людей за життя змінюють вид діяльності.

Професія сьогодні

Світ професій надзвичайно динамічний та мінливий. Кожного року з'являється близько 500 нових професій. Разом з тим багато з професій сьогодні «живуть» лише 5—15 років, а потім або «помирають», або ж змінюються настільки, що їх важко впізнати. Особливістю сучасного світу професій є те, що на зміну монопрофесіоналізму приходить поліпрофесіоналізм. Це означає, що людині потрібно прагнути оволодіти не однією професією, а кількома суміжними. Разом з тим, і сама людина розвивається в процесі життя, і протягом життя може з'явитися бажання або необхідність змінити професію або кваліфікацію.

Що ж стосується наявності або відсутності здібностей до певної професії, то при наявності інтересу та мотивації, даний фактор не є вкрай важливим. Видатний російський психолог Б.М. Теплов відмічав, що «ніхто не може передбачити, до якої межі може розвиватися та чи інша здібність: принципово кажучи, вона може розвиватися безмежно, обмежуючись лише часом життя людини, методами виховання та навчання». В.Н. Дружинін підкреслював, що для кожної професії існує певний мінімально необхідний рівень здібностей, нижче якого неможливо оптимально виконувати дії в професійній діяльності, а далі трудова успішність визначається мотивацією, характерологією, системою цінностей та ін.

Роль батьків у виборі майбутньої професії дитини

Якщо все так складно в цьому питанні та неоднозначно, в чому ж тоді полягає роль сім'ї, навчального закладу в цьому нелегкому процесі, якщо ті реалії життя, з якими буде зустрічатися сьогоднішній підліток завтра, для нас, дорослих, просто невідомі?

Питання справді складне. Інколи пошуки відповідей на нього приводять до крайнощів.

Бажання батьків, які пов'язані з отриманням дитиною освіти, часто засновані на їх особистому досвіді «примусової» педагогіки. На вибір можуть також впливати нереалізовані амбіції батьків, які можуть нав'язувати молодій людині чужий сценарій життя.

Інколи батьки, люблячи свою талановиту дитину і бажаючи їй «лише добра», готові заради «якісної» загальної освіти, в її традиційному, класичному розумінні, йти на жертви. Дитина, в свою чергу, намагаючись не розчарувати батьків своїми результатами, розраховується за такий подвиг психологічним та фізичним здоров'ям. Ціна за «відмінне навчання» може стати аж надто високою. Часто зворотною стороною такого навчання виявляється невпевненість в собі, ослаблене здоров'я, підвищений рі­вень агресії. Підлітки, які успішні у вивченні шкільних предметів, часто розраховуються за свій успіх гонитвою за підтвердженням свого лідерства, образами та розчаруваннями, які пов'язані з неминучими невдачами на шляху до навчального успіху.

Аналізуючи результати опитування батьків учнів 9-х класів з питання бачення своїх дітей в майбутньому виявлено, що 62% батьків роблять акцент на кар'єрі та високому статусі дитини. І лише 38% опитаних батьків вважають головними майбутніми надбаннями своїх дітей — розвиток загальнолюдських, цінних для життя якостей та властивостей, таких як, самостійність, самодостатність, задоволеність життям, порядність, надійність, працьовитість.

У будь-якому випадку варто пам'ятати, що діти у великій мірі переймають традиції ставлення до професії через своїх батьків. І в результаті, коли дитині прийшов час зробити вибір, допомога дорослих може бути або ж зайвою, або вже недоречною. Можна з впевненістю сказати, що допомога не потрібна тому, хто знає ким бути — тут головне не заважати. Також тим, хто має кілька варіантів професійного вибору, з яких не може обрати, теж допомога не потрібна. Але за певної умови: молода людина має володіти певними якостями. Серед них — любов до людей та до праці, здатність до самонавчання та саморозвитку, самостійність в мисленні та вчинках. Якщо все це є — зовсім не важливо, яким чином, в якому об'ємі і в якій послідовності будуть реалізовані її професійні плани. Коли варіанти рівноцінні, вирішальними можуть стати другорядні фактори — близькість навчального закладу, сімейні традиції, пільги при вступі.

На жаль, тому, хто, закінчуючи школу, не має жодного варіанту, теж допомога вже не потрібна. Вона була доречною років 10—15 тому, в період, коли закладаються основи особистості. Несамостійна і залежна від чужої думки людина часто обирає професію з поняття «престижу». Щодо моди на професію, то, як казав К.С. Станіславський, мода існує лише для тих, хто не вміє одягатися сам. Важко в такому випадку розраховувати на успіх, яку б професію не обрав. Адже професійна діяльність сама по собі не робить людину потрібною чи незамінною — вона лише надає можливість стати такою.

На думку В. Франкла, не від нашої професії, а від нас самих залежить, чи знайдуть своє вираження в праці ті особистісні, неповторні риси, які складають нашу індивідуальність і, таким чином, наповнять змістом наше життя.

Рекомендації молодим людям щодо вибору професії

Нижче наведений деякий початковий мінімум ідей, правил, рекомендацій, які було б корисно поступово «перекласти» в голову молодої людини педагогічними засобами, в першу чергу для того, щоб вона була ініціатором і носієм процесу розумного професійного самовизначення, відноситись до цих тверджень, як до загальноорієнтуючих, як до заготовок, з яких можуть бути побудовані «особисті кодекси» окремо взятого підлітка.

1. Докладаючи свої духовні і фізичні сили, ми не «витрачаємо», а розвиваємо і вдосконалюємо їх.

2. Прагнення людини має бути спрямоване не на досягнення задоволення, а на предмет та продукт корисної діяльності. Задоволення варто розглядати як таке, яке супроводжує активну та корисну діяльність.

3. Щастя варто бачити не в конкретних предметах і не в стані заспокоєності душі, а в процесі успішної діяльності, в боротьбі за дещо хороше і краще та досягненні все нових цілей.

4. Неправильно, що людина в більшій мірі живе для себе. Вона починається з того, що стає здатною приносити користь іншій людині, країні, суспільству. Життя лише для себе та заради себе ставить людину рано чи пізно в опозицію до людей і веде в глухий кут розвиток її особистості.

5. Планування, пошук, уточнення смислу мого подальшого існування — це рішення творчих завдань. І це цікаво.

6. Завжди мають бути інші проекти професійних життєвих шляхів, запасні варіанти вибору. Життєві професійні плани не повинні бути «недоторканними», їх потрібно вдосконалювати.

7. Пережитком минулого є думка, що професію потрібно обирати «одну і на все життя». Дружбу, любов до людей — так, важливо нести через все життя, але цю моральну норму ніяк не можна розповсюджувати на те, що називають видом діяльності, професією. Хоча це не означає, що потрібно бродити все життя по світу професій. Звичайно, є і більш-менш «вічні» професії: завжди потрібно буде годувати людей, лікувати, одягати, будувати житло, вчити і виховувати дітей, впорядковувати соціальні процеси, керувати суспільством. Але й тут зміст праці постійно оновлюється — одна справа готувати їжу на багатті, інша — в агрегаті зі струмами зверхвисокої частоти.

8. Безпосередньо займаючись певною справою, важливо вміти мобілізувати себе на повну віддачу сил. Вона обертається набуттям чогось: наші здібності — як розумові, так і фізичні, як загальні, так і спеціальні — розвиваються лише в напруженій діяльності.

Завдання перед дорослими

Отже, основне завдання, яке стоїть перед нами, дорослими, у вирішенні складних питань вибору професії нашими дітьми, має бути спрямоване на розвиток особистісної активності дитини. Починати цей процес потрібно задовго до вибору. Найважливіше, що повинен мати старшокласник — це внутрішній навігатор свого особистого руху, оскільки йому потрібно буде жити в таких умовах, про які ми, дорослі, навіть і не здогадуємося. Ми можемо бути корисними та цікавими для дитини тільки тим, що можем допомогти їй стати сильнішою.

«Дорогі мої мама і тато! Я вас дуже люблю. Я вдячний вам за все, що ви для мене робите. Я знаю, що ви бажаєте мені добра. Але у мене своє життя і своя доля. І я сам буду приймати рішення і відповідати за них». Приблизно так кажуть підлітки, здатні відповідати за свої вчинки, зокрема і за вибір професії.

Надія Кулик

Джерело: Справи сімейні